Про себе

 Давайте знайомитись. Батьки нагородили мене гарним іменем Анжеліка, прізвище та по-батькові отримала автоматично, так би мовити у спадок. Довгий час у всіх офіційних реєстрах повна «назва» моєї особистості звучала так – Хільченко Анжеліка Юріївна, аж до тих пір, доки в силу певних сімейних обставин не змінила своє прізвище на Малага.

Росла собі дитинка, горя не знала, поки не прийшов час іти до школи…Перша вчителька, Гнатусько Людмила Миколаївна, доклала максимум зусиль, щоб навчити мене читати, писати, рахувати, ніби відчувала «ох не дарма це все, не дарма». Потім передала естафету іншим вчителям. І ось  я, стрибнувши далеко вперед і перелетівши 4 клас, одразу опинилась у 5- му… 5-Б класі. У 7-му класі завдяки моїй мамі (дуже ж їй хотілось бачити свою доньку великим математиком) змінила буковку з «Б» на «В». Сказати чесно, класному керівникові, Чумаченко Світлані Володимирівні, вдалося привити мені любов до математичних наук (видно, з моєю мамою вони були заодно;)). Як уже зрозуміло, клас я закінчила не дуже звичний – фізико-математичний. І ось 2009 рік.  25 випускників-математиків 11-В класу, а серед них і я, успішно склавши ЗНО, ДПА, підписавши всі обхідні листи, пройшовши всі медкомісії та інші «кола пекла», прощаються зі школою і вирушають, як то кажуть, у самостійне життя.

У 2014 році закінчила Криворізький педагогічний університет, факультет української філології. Ха, так-так, саме української філології. Тут план мами дав тріщину: математика її доньці за шкільні роки дуже вже ж обридла, а от до рідного слова все частіш тягнуло. Так я і стала вчителем української мови та літератури.

 Одразу після закінчення навчання у ВУЗі повернулася  до рідної школи, але вже у якості вчителя, а не учня. Тепер я навчаю дітей  української мови та літератури. Кожного дня, і не лише у школі, слідкую, щоб підростаюче покоління правильно наголошувало слова, вміло застосовувало фразеологізми у своєму мовленні і, не дай Боже, не говорило суржиком.

 Через певний час активної роботи мені довірили стати «мамою» сімнадцятьох діток – «вручили» класне керівництво. Тепер з 5-Б ми будуємо міцний та дружній колектив. На уроках активно гриземо граніт науки, а на перервах… А на перервах  буває по-різному: виступаю в ролі мудрого царя Соломона, коли треба вирішити конфлікти між учнями, в ролі рефері з криками «Брейк!», коли потрібно закінчити бійку хлопців-однокласників, а ще стилістом, дизайнером, лікарем і т.п. Так і живемо.

Мої учні завжди беруть участь у предметних олімпіадах та конкурсах. Маю переможців – Попач В. – І місце у конкурсі знавців української мови П. Яцика та ІІ місце у конкурсі Т. Шевченка. Непогані результати мають учні в інтернет-олімпіадах: Дубровський А – диплом І ст., Ремінна В. – диплом ІІ ст., Карпенко К. – диплом ІІ ст. Особиста участь в конкурсах у мене ще попереду, в цьому не маю сумнівів.

Чому обрала професію вчителя? Точно, не через заробітну плату). Можливо, через любов до дітей, до предмета, через нестримне прагнення навчати інших? Скоріше за все. Точної відповіді дати не можу. Напевно, багато факторів вплинули на це рішення. Але стовідсотково можу сказати, що вчитель - не професія, це – місія. Вчитель – це агент 007, що діє під прикриттям. Лише тоді, коли його «об’єкти» будуть наділені найкращими загальнолюдськими якостями та невичерпними знаннями, він може поставити галочку напроти графи «Місія виконана».

Хотілося б, щоб до вчителя було більше поваги. В першу чергу з боку держави, а тоді її автоматично буде більше й від батьків, учнів, випускників та усього населення. Щоб слово «вчитель» не викликало у людей відразливих усмішок та прискіпливих «фразочок». Кожна цивілізована людина проходить «шкільний» етап життя, і від нього нікуди не подінешся. Навіть, якщо хтось вважає, що школа йому нічого корисного не дала, і йому в житті жодного разу не знадобилась формула дискримінанту або ж лірика П. Тичини, подумайте, а чи досягла б ця людина хоча б чогось, якби на мала базових навичок логічного мислення, спілкування, аналізу, які найкраще засвоюються та відпрацьовуються саме в школі.

Що побажати майбутнім вчителям? Подумайте. Сто разів подумайте. Робота вчителя – не нормована. Вчитель постійно повинен вчитись, розвиватись, самовдосконалюватись, перебувати в безперервному пошуці нових методик, виробляти власний стиль. Якщо ви відчуваєте в собі сили щодня, з усмішкою на обличчі, в невимушеному тоні вчити дітей, спілкуватися з ними, стати для них авторитетним другом, а не злою тіткою з указкою, тоді ця професія для вас. Тоді «Велкам» у наші ряди, вперед, не дивлячись на перешкоди, виконувати свою місію!